Думайте про Ісуса з радістю

Ісус сказав пам’ятати про Нього щоразу, коли приходимо до Господнього столу. У попередні роки причастя було для мене тихою, серйозною подією. Мені було неприємно розмовляти з іншими людьми до або після церемонії, тому що я прагнув зберегти урочистість. Хоча ми думаємо про Ісуса, який помер невдовзі після останньої вечері зі своїми друзями, цю подію не слід сприймати як похоронну службу.

Як ми будемо його вшановувати? Чи будемо ми сумувати і сумувати, як група оплачених скорботників? Чи маємо ми плакати і сумувати? Чи будемо ми думати про Ісуса зі скаргами на провину чи шкодувати, що через наш гріх Він зазнав такої жахливої ​​смерті — смерті злочинця — від римського знаряддя тортур? Чи це час покаяння та сповіді гріхів? Можливо, це найкраще робити наодинці, хоча іноді такі почуття виникають, коли ми думаємо про смерть Ісуса.

Як щодо того, щоб підійти до цього часу пам’яті з абсолютно іншої точки зору? Ісус сказав своїм учням: «Ідіть до міста і скажи одному з них: Учитель каже: Мій час близький; Я буду їсти пасхальну трапезу з вами з моїми учнями» (Матвія 2).6,18). Того вечора, коли він сів з ними на останню вечерю та востаннє поговорити з ними, у нього було багато чого на думці. Ісус знав, що більше не буде їсти з ними, доки Царство Боже не з’явиться у своїй повноті.

Ісус провів з цими людьми три з половиною роки і дуже любив їх. Він сказав своїм учням: «Я бажав з’їсти це пасхальне ягня з вами, перш ніж я страждав» (Луки 2 Кор.2,15).

Давайте думати про нього як про Сина Божого, який прийшов на землю, щоб жити серед нас і бути одним із нас. Він – Той, Хто в образі Своїй особи приніс нам свободу від закону, від кайданів гріха і від гніту смерті. Він звільнив нас від страху перед майбутнім, дав нам перспективу пізнання Отця та можливість бути покликаними та дітьми Божими. «Він узяв хліб, подякував, поламав і дав їм, кажучи: Це моє тіло, яке за вас дається; робіть це на спомин про мене» (Луки 2 Кор2,19). Наповнюймося радістю, згадуючи Ісуса Христа, якого Бог помазав: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав мене. Він послав мене нести добру новину бідним, зв’язувати зламаних серцем, проповідувати волю полоненим, а тим, хто в неволі, бути вільними та вільними» (Ісая 61,1).

Ісус переніс хрест через радість, яка на нього чекала. Важко уявити таку велику радість. Це, звичайно, не була людська чи земна радість. Мабуть, це була радість бути Богом! Небесна радість. Радість вічності! Це радість, яку ми не можемо навіть уявити чи описати!

Це Єдиний, Ісус Христос, якого ми повинні пам’ятати. Ісус, який перетворив нашу скорботу на радість і запрошує нас стати частиною Його життя, тепер і назавжди. Згадаймо його з усмішкою на обличчі, з окликом радості на вустах і світлими серцями, наповненими радістю пізнання та єднання з нашим Господом Христом Ісусом!

Таммі Ткач